Перші постави “Гамлета” В. Шекспіра на території України

(кінець XVIII – початок ХІХ ст.)

 (Фрагменти; повний текст див.: Записки  Наукового товариства імені Шевченка. Праці Театрознавчої комісії. – Том ССLIV. – Львів, 2007. – С. 129 – 146)   

 ...По ві­д’ї­з­ді В. Бо­гу­сла­в­сь­ко­го зі Льво­ва до Ва­р­ша­ви 1799 р. Я. Н. Ка­мін­сь­кий ор­га­ні­зо­вує у місті вла­с­ну поль­сь­ку тру­пу. На ци­та­де­лі він про­ва­дить на­пів­ле­га­ль­ний ама­тор­сь­кий те­атр в маєтку графа Вро­нов­сь­ко­го, що зі­брав ак­тор­сь­ке яд­ро май­бу­т­ньо­го ста­ло­го про­фе­сій­но­го те­а­т­ру у Льво­ві. Те­атр цей мав ба­га­то при­хи­ль­ни­ків. Але за­бо­ро­на ді­я­ль­но­с­ті від ав­с­т­рій­сь­ко­го уря­ду ве­де те­а­т­ра­ль­ний ко­ле­к­тив за ме­жі Ав­с­т­рій­сь­кої монархії, до Ка­м’я­н­ця (сьо­го­дні – Ка­м’я­не­ць-­По­діль­сь­кий), мі­с­та, що  після останнього поділу Польщі пе­ре­бу­ва­ло вже у скла­ді Ро­сій­сь­кої ім­пе­рі­ї як центр Подільської губернії.

Один зперших істориків польського театру К. Естрайхер датував виїзд Я.-Н. Камінського до Кам’янця 180 або 1804 р.[1] Укра­ї­н­сь­кий до­слі­д­ник те­а­т­ра­ль­но­го та му­зи­ч­но­го жит­тя По­діл­ля цьо­го пе­ріоду, Кость Ко­пе­р­жин­сь­кий, да­тує час пе­ре­бу­ван­ня Я. Н. Ка­мін­сь­ко­го у Ка­м’я­н­ці 1801-1805 ро­ка­ми[2]. Польська дослідниця Б. Лясоцька, підсумовуючи висновки своїх польських попередників, схильна вважати, що до Кам’янця Камінський прибув щонайпізніше 1803 р.[3]

Інший польський театрознавець Ярослав Коморовський уважає, що це сталось наприкінці 1803 р. або  ж у першій половині 1804 р.[4] А зовсім недавно Р. Пилипчук опублікував архівні документи, які дають підстави для висновку, що Я.-Н. Камінський приїхав до Кам’янця наприкінці 1802 р.[5]

К. Копержинський зазначає: “Про ре­пе­р­ту­ар тру­пи Ка­мін­сь­ко­го в Ка­м’я­н­ці мо­же­мо ро­би­ти тіль­ки бі­льш-­менш імо­ві­р­ні при­пу­щен­ня­[…­] Т­ре­ба га­да­ти, що ре­пе­р­ту­а­ром сво­їм тру­па Ка­мін­сь­ко­го в Ка­м’я­н­ці за­ле­жа­ла від львів­сь­кої тра­ди­ції Тру­с­ко­ля­сь­ких і Бо­гу­сла­в­сь­ко­го, ви­ста­в­ля­ю­чи ті ж са­мі п’є­си, що їх Ка­мін­сь­кий і то­ва­ри­ші йо­го ба­чи­ли у Льво­ві” [6].. На­скі­ль­ки то­ч­ним є да­не при­пу­щен­ня, сві­д­чить на­зва од­ні­єї з ви­став львів­сь­ко­го ре­пе­р­ту­а­ру поль­сь­ко­го і ав­с­т­рій­сь­ко­го те­а­т­рів. А са­ме – “Га­м­лет” В. Ше­к­с­пі­ра.

Но­вий, дру­гий з чер­ги у поль­сь­ко­му те­а­т­рі, пе­ре­клад “Га­м­лета” здій­с­нив ан­тре­пре­нер Я. Н. Ка­мін­сь­кий, оче­ви­д­но, для по­треб сво­єї тру­пи у Ка­м’я­н­ці.  К. Ко­пе­р­жин­сь­кий у вже цитованій ви­ще пра­ці з цьо­го при­во­ду за­зна­чає: ”…бе­з­пе­ре­ч­но, ви­ста­в­ля­ли у Ка­м’я­н­ці “Га­м­ле­та”, ви­да­но­го у Ми­нь­кі­в­цях (ни­ні – се­ло Миньківці Хме­ль­ни­ць­кої об­ла­с­ті. – М. Г.) ро­ку 1805“[7].  Цю ж ду­м­ку під­три­мує і су­час­ний поль­сь­кий іс­то­рик те­а­т­ру Я. Ко­мо­ров­сь­кий у кни­ж­ці ”Поль­сь­ке те­а­т­ра­ль­не жит­тя  на По­діл­лі та Во­ли­ні до 1863 ро­ку”: ”По­в­с­тав в цей час (1805 рік – М. Г.) пе­ре­клад “Га­м­ле­та” Ше­к­с­пі­ра у пе­ре­ро­б­ці Шре­де­ра, ви­да­ний 1805 ро­ку у Ми­нь­кі­в­цях і пра­в­до­по­ді­б­но ви­ко­ри­с­та­ний в те­а­т­рі”[8].  Услід за цими дослідниками таку саму думку висловив і сучасний український історик театру Р Пилипчук: “Прикметно, що трагедію В. Шекспіра “Гамлет” виставляли в перекладі Я.- Н. Камінського не з оригіналу, а з німецької переробки Л. Шредера”.[9]

Та­ким чи­ном, не ма­ю­чи жо­д­них пря­мих сві­д­чень – афіш, ре­це­н­зій, спо­га­дів то­що про те, що “Га­м­лет” у пе­ре­кла­ді Я. Н. Ка­мін­сь­ко­го з пе­ре­ро­бки Ф. Шредера  йшов у Ка­м’я­н­ці, згадані дослідники стве­р­джу­ють це на під­ста­ві фа­к­ту ви­дан­ня поль­сь­ко­го пе­ре­кла­ду тво­ру. Пе­ре­клад “Га­м­лета” Я. – Н. Ка­мін­сь­ко­го був ви­да­ний у осо­би­с­тій дру­ка­р­ні вла­с­ни­ка Ми­нь­ко­вець гра­фа Ігнація Сці­бо­ра Ре­ду­к­са Ма­р­хо­ць­ко­го, над­зви­чай­но осві­че­ної й де­мо­к­ра­ти­ч­ної лю­ди­ни. Вла­с­не, ви­д­рук ”Га­м­ле­та” в пе­ре­кла­ді Я. Н. Ка­мін­сь­ко­го до­зво­ляє ро­би­ти К. Ко­пе­р­жин­сь­ко­му при­пу­щен­ня: ”Ма­буть, чи не під упли­вом од­ві­дин тру­пи Ка­мін­сь­ко­го ви­д­ру­ку­вав Ма­р­хо­ць­кий у вла­с­ній дру­ка­р­ні ”Га­м­ле­та”[10]. Ще один до­каз сце­ні­ч­но­го, а не лі­те­ра­ту­р­но­го по­хо­джен­ня пе­ре­кла­ду Ка­мін­сь­ко­го ба­чить Я. Ко­мо­ров­сь­кий в йо­го ре­жи­сер­сь­ких за­вва­гах до по­ста­но­в­ки ”Гамлета”, ви­д­ру­ку­ва­них у дру­го­му то­мі ”Haliczanina” пі­з­ні­ше, у Льво­ві, 1830 ро­ку. Усе це дає нам під­ста­ви ра­зом із на­зва­ни­ми до­слі­д­ни­ка­ми вва­жа­ти ці­л­ком ре­а­ль­ни­ми по­ста­ви ”Гамлета” у тру­пі Я. Н. Ка­­мін­сь­ко­го в Ка­м’я­н­ці на По­діл­лі у 1805–1806 ро­ках і го­во­ри­ти про без­по­се­ре­д­ній вплив на їх по­яву вистав австрійського та насамперед першого польського “Гамлета”, які Я. – Н. Ка­мін­сь­кий бачив у Льво­ві на­при­кі­н­ці XVIII ст.

Єди­ний на сьо­го­дні при­мі­р­ник “Га­м­ле­та” в пе­ре­кла­ді Я. – Н. Ка­мін­сь­ко­го, дру­ко­ва­ний 1805 р. в Ми­нь­кі­в­цях, збе­рі­га­єть­ся в біб­ліо­те­ці Ягел­лон­сь­кого університету у Кра­ко­ві. Ру­ко­пис (імо­ві­р­но – один з ва­рі­а­н­тів ру­ко­пи­су) збе­рі­га­в­ся ко­лись в Біб­ліо­те­ці Ос­со­лін­сь­ких у Льво­ві (з 1945 р. – у Вро­ц­ла­ві). Це, вла­с­не, сце­ні­ч­ний текст пе­ре­кла­ду із слі­да­ми до­опра­цю­ван­ня та ро­бо­чи­ми за­ува­жен­ня­ми. Ру­ко­пис, у яко­му змі­ша­ні да­в­ні й на­сту­п­ні за ча­сом сто­рі­н­ки, за­сві­д­чує ак­ти­в­не й до­в­ге те­а­т­ра­ль­не жит­тя пе­ре­кла­ду. Про це ж го­во­рять і іме­на ви­ко­нав­ців у спи­с­ку ро­лей, де прі­зви­ща од­них скре­с­ле­ні і за­сту­п­ле­ні ін­ши­ми прі­зви­ща­ми но­вих ак­то­рі­в­[11]. Оче­ви­д­но, цей ру­ко­пис слу­гу­вав ре­жи­сер­сь­ким або су­ф­лер­сь­ким при­мі­р­ни­ком і міг ма­н­д­ру­ва­ти із Я. – Н. Ка­мін­сь­ким у йо­го га­с­т­ро­ль­ній ді­я­ль­но­с­ті від Ка­м’я­н­ця до Ки­є­ва, Оде­си і Льво­ва. Тут до се­ре­ди­ни ХІХ ст. за­ли­ша­в­ся ро­бо­чим те­к­с­том, про що сві­д­чать по­зна­ч­ки на сто­рі­н­ці ак­тор­сь­ких при­зна­чень, да­то­ва­ні вже 1848 ро­ком. По сме­р­ті Я. - Н. Ка­мін­сь­ко­го цей текст, імо­ві­р­но, міг по­тра­пи­ти до На­у­ко­во­го за­кла­ду Ос­со­лін­сь­ких у Льво­ві, а звід­ти у 1945 ро­ці ра­зом із ча­с­ти­ною фо­н­дів бі­б­лі­о­те­ки був пе­ре­ве­зе­ний до Вро­ц­ла­ва. Честь пер­шо­ві­д­к­рит­тя та вве­ден­ня в на­у­ко­вий обіг цьо­го до­ку­ме­н­ту на­ле­жить поль­сь­ко­му іс­то­ри­ко­ві те­а­т­ру А. Жу­ров­сь­ко­му. Він же зро­бив і де­та­ль­ний ана­ліз са­мо­го пе­ре­кла­ду.  Так чи інакше, але переклад Я.-Н. Камінського прислужився йому у період тридцятилітнього керівництва польським театром у Львові, куди митець повернувся 1809 р. Як свідчать дані частково  реконструйованого репертуару польського театру у Львові цього періоду, сценічна традиція польських постав “Гамлета” у перекладі Я. Н. Камінського протривала аж до середини ХІХ ст., коли, вже по смерті цього видатного діяча театру, її змінили перші переклади трагедії з оригіналу.

Го­во­ря­чи про осо­б­ли­во­с­ті лі­те­ра­ту­р­ної та пе­ре­кла­да­ць­кої ді­я­ль­но­с­ті Я.-Н. Ка­мін­сь­ко­го, А. Жу­ров­сь­кий на­го­ло­шує на над­зви­чай­ній швид­ко­сті і на­віть по­ха­п­ли­во­с­ті на­пи­сан­ня пе­ре­кла­дів, про що сві­д­чив і сам пе­ре­кла­дач. Од­нак, вва­жає А. Жу­ров­сь­кий, не слід мати це за не­га­ти­ви Я.- Н. Ка­мін­сь­ко­го, оскі­ль­ки він “тво­рив на­сам­пе­ред те­атр, кон­к­ре­т­ну сце­ні­ч­ну ес­те­ти­ку, окре­с­ле­ну в її ра­м­ках ше­к­с­пі­рі­а­ну. Ре­ш­та бу­ло дру­го­ря­д­ним. На­пів­фа­б­ри­ка­то­м­”­[12]. Отож Ка­мін­сь­кий пе­ре­но­сить кі­ль­ка сцен, зо­к­ре­ма, сце­ну мо­ли­т­ви Ко­ро­ля – пе­ред сце­ною “па­с­т­ки”. Ана­ліз те­к­с­ту, зо­к­ре­ма укла­ден­ня ба­га­тьох ре­п­лік, а пе­ре­д­у­сім мо­но­ло­гів, за­сві­д­чує, як пи­ше А. Жу­ров­сь­кий, тра­ди­цій­ну ес­те­ти­ку кла­си­ци­з­му. Але зміст, який при­хо­ва­ний у фо­р­мах уже ми­ну­ло­го XVIII ст., ви­дає на­яв­ність но­во­ча­с­них ві­янь: се­н­ти­ме­н­та­лі­з­му, пре­ро­ма­н­ти­з­му. До­слі­д­ник  пе­ред­ба­чає, що “і сти­лі­с­ти­ка ак­тор­сь­ко­го ви­яву в те­а­т­рі Ка­мін­сь­ко­го збли­жа­єть­ся до ви­ра­жен­ня но­вих емо­цій­них сте­рео­ти­пі­в­”[13]­.

Про без­за­пе­ре­ч­ні ви­яви пре­ро­ма­н­ти­з­му у тво­рі й ін­сце­ні­за­ції Я. - Н. Ка­мін­сь­ко­го сві­д­чать мі­с­ця дії, а та­кож сце­ні­ч­ні ефе­к­ти, яких не бу­ло у ва­рі­а­н­ті В. Бо­гу­сла­в­сь­ко­го: цви­н­тар, де опів­но­чі се­ред гро­бі­в­ців з’яв­ля­єть­ся Дух Ко­ро­ля; сце­на роз­мо­ви Га­м­ле­та з Ко­ро­ле­вою, де Дух при­хо­дить ося­я­ний блі­дим сві­т­ло­м. Про це ж сві­д­чать і ре­ма­р­ки до окре­мих фраз і дій: Ла­ерт, ді­з­на­в­шись про смерть Офе­лії, па­дає на крі­с­ло, за мить гні­в­но зри­ва­єть­ся з ньо­го; Га­м­лет в кі­н­ці роз­мо­ви з Ко­ро­ле­вою ви­но­сить ті­ло Оль­де­н­гой­ма не на ру­ках (як це бу­ло у Бо­гу­сла­в­сь­ко­го), а тя­г­не йо­го за но­ги по сце­ні. Усе це дає під­ста­ви А. Жу­ров­сь­ко­му стве­р­джу­ва­ти, що “Ка­мін­сь­кий ви­ра­з­но і по­слі­до­в­но ре­а­лі­зує мо­дель “те­а­т­ру гро­зи­”[14].

...Під час праці у Кам’янці, а згодом в Одесі (на запрошення графа Рішельє, 1805–1809)  Я. - Н. Камінський здійснює гастрольні подорожі до Дубна, Мінська, Києва.  Не ма­є­мо жо­д­них до­ку­ме­н­та­ль­них сві­д­чень про те, що й ко­ли гра­ли на таких гастролях ак­то­ри тру­пи Я. Н. Ка­мін­сь­ко­го. Як­що та­кі по­їз­д­ки від­бу­ли­ся, то ці­л­ком імо­ві­р­ним ви­да­єть­ся по­каз у цих містах, і в Ки­є­ві зокрема, ”Гамлета”, який у та­ко­му ра­зі мо­ж­на бу­ло б вва­жа­ти пер­шою поставою твору в іс­то­рії мі­с­та. І хоч брак фа­к­тів до­зво­ляє ро­би­ти тіль­ки при­пу­щен­ня, ве­ли­ка ймо­ві­р­ність цих по­дій до­зво­ляє змі­ни­ти ак­це­н­ти в іс­то­рії куль­ту­ри цих міст та ре­гі­о­нів в ці­ло­му. У контексті  тверджень су­час­них укра­ї­н­сь­ких іс­то­ри­ків з при­во­ду то­го, що в пе­р­шій тре­ти­ні ХІХ ст. вплив поль­сь­кої мо­ви та куль­ту­ри на ве­ли­ку ча­с­ти­ну те­ри­то­рії Укра­ї­ни, і Ки­їв зо­к­ре­ма, був зна­ч­ним[15], ми можемо говорити, що ді­я­ль­ності саме польських тру­п глядач на те­ренах По­діл­ля, Центра­ль­ної та Пі­в­ден­ної Укра­ї­ни завдячував пе­р­ше зна­йом­с­т­во з ”Гамлетом” В. Ше­к­с­пі­ра.

...Тож,  зва­жа­ю­чи на об’­єк­ти­в­ні чин­ни­ки, муає­мо  ви­зна­ти, що пе­р­ши­ми по­ста­ва­ми “Га­м­лета” на те­ри­то­рії су­час­ної Укра­ї­ни бу­ли вже названі пре­м’є­ри в ав­с­т­рій­сь­ко­му та поль­сь­ко­му те­а­т­рах Льво­ва від­по­ві­д­но 1796 та 1797 рр. Пе­р­шим дру­ко­ва­ним на території Укра­ї­ни текстом "Гамлета" слід вважати ви­да­ний у дру­ка­р­ні гра­фа Ма­р­хо­ць­ко­го в його маєтку у селі Миньківці 1805 р. поль­сь­кий пе­ре­клад “Га­м­лета” Я. - Н. Ка­мін­сь­ко­го з переробки Ф. Шредера.  

Та­ким чи­ном, ознайомлення з трагедією “Гамлет” В. Ше­к­с­пі­ра на те­ри­то­рії Укра­ї­ни почалося із прем’єр на німецькій та поль­сь­кій сценах у Львові наприкінці XVIII ст. Львів у цьому сенсі став своєрідними схі­д­ни­ми во­ро­та­ми, крізь які ше­к­с­пі­рів­сь­ка дра­ма­ту­р­гія, і “Га­м­лет” зо­к­ре­ма, отри­ма­ла мо­ж­ли­вість просуватись да­лі на схі­д – на території Галичини, Поділля, Правобережної та Лівобережної  України, що й відбувалось протягом першого та другого десятиліть ХІХ ст. У тридцяті роки ХІХ ст. до цього процесу долучились впливи російської театральної культури, що поширювались спершу на терени Лівобережної, а згодом і Правобережної, Південної України. 

Та­кі ви­сно­в­ки з­му­шу­ють від­ко­ригу­ва­ти по­пе­ре­дні тве­р­джен­ня сто­со­в­но виняткових впли­вів ро­сій­сь­кої куль­ту­ри на фо­р­му­ван­ня укра­ї­н­сь­кої, і пе­ре­йти до зва­же­них, на­у­ко­во обгрунтованих оці­нок. Тут має цілковиту рацію Р. Пи­ли­п­чук, стверджуючи:“… поль­сь­кий те­атр у нас, як і ро­сій­сь­кий те­атр у нас – це яви­ща на­шої на­ці­о­на­ль­ної куль­ту­ри, оскі­ль­ки, як­що бра­ти один із скла­д­ни­ків те­а­т­ру – гля­да­ча, те­а­т­ра­ль­ні сма­ки укра­ї­н­сь­ко­го гля­да­ча фо­р­му­ва­ли зна­ч­ною мі­рою са­ме ці те­а­т­ри­”­[16].